Дарія Третяк
Майстерня театрального мистецтва ,,Сузiр’я” цього року вiдзначає ювiлей — нам 175 рокiв: 100 рокiв примiщенню, 200 рокiв МТМ Сузiр’я”, а ще 55— мiй особистий вiк. Це так збiглося.
Нас зараз часто питають: ,,Як вам вдалося отримати це примiщення?” Рiч у тiм, що будiвля театру пам’ятка iсторiї та архiтектури. Будинок був зведений у 1908 роцi i належав поміщиковi Родзянку. 20 рокiв тому, ще перед нами, вiд цього примiщення вiдмовилися багато керiвникiв театрiв та музичиих колективiв, бо воно було в жахливому станi. Тодi в цiй будiвлi розмiшувалося безлiч iнстанцiй — там постiйно стояли якiсь черги на квартири, на путiвки, там же складали графiк засідання партбюро тощо.
Можете уявити, який вони пiсля себе залишили слід. А в мене була особиста iсторiя, пов’язана з цим будинком, тож мої дитячi мрії, страхи i фантазії зiйшлися докупоньки, i ми лишилися тут. Знайшли спонсора, який дав 12 тисяч рублiв (у той час стільки коштувала ,,Волга”), зробили ремонт i нiби все вже поприбирали, проте весь час нас переслiдував якийсь сморiд, що зовсiм не вiдповiдав духовi, який має панувати у храмi мистецтва. Ми довго намагалися виявити осередок цього запаху i врештi зрозумiли, що цей ,,дух” iде з двох величезних старовинних ваз, якi стоять на парадних сходах. Коли ж ми придивилися до їхнього вмісту, то втратили дар мови: там була цiла енциклопедiя радянського тютюнопаління. Цi вази впродовж багатьох десятилiть слугували вiдвiдувачам за грандiознi попiльнички. Там були недопалки всiх цигарок, якi тодi продавали: ,,Столичные”, ,,Праздничные”, ,,Памир”, ,,Астра”, ,,Казбек”, ,,Космос” та iншi. Я часом шкодую, що ми тодi все викинули, а можна ж було залишити i якось використати.
Ще на початку нашої iсторiї першими гастролерами, яких ми приймали, був польський театр iз Бидгоща. У виставi грало дев’ятеро акторiв, якi пiд час дiйства мали то заходити, то виходити. Вони три вечори поспiль показували одну й ту саму виставу. І от пiд час їхнього виступу у нашому мiкрорайонi щось трапилося з електромережею. Ввечерi, коли глядачi ще тiльки сходилися, все було нормально, а десь о пiв на восьму впала напруга, а за пiвгодини й узагалi зникла. Ми швиденько зiбрали всi свiчки, якi тiльки можна було зiбрати, позасовували у свiчники та канделябри, i кожен актор, щоразу, коли заходив, приносив свiчку. до фiналу вся зала була заставлена свiчками, вихiд також освітлювали свiчки. Кращої критики, нiж на цю виставу, у нас не було: ,,Який фантастичний хiд! Який просунутий i модерновий польський театр!” Епiтетiв на окреслення вистави i того прийому критики придумали дуже багато, всi були в захватi. Ось до чого приводять збої в електромережi.
Ми також часто їздили на гастролi, побували з виставами у 25 кранах. Була у нас моновистава з Ларисою Кадировою ,,Федра”. А коли багато подорожуєш з виставою, треба мати таку декорацiю, яка б не була окремим вантажем. Прекрасний художник Костелячук зробив нам велику кулю з якимись пружинками та деталями з бронзи, яку Кадирова i катала, i пiднiмала на сценi, навiть сидiла ва нiй. З реквiзиту у нас ще була котушка золотих ниток, якi пiд час вистави намотувались на гвiздочки, забитi у кубi сценiчного простору. А третьою деталлю декорації були краплi води, що мали стiкати зi стелi. Для такої вримітивної конструкції ми використали крапельницю.
Якось ми поїхали до Пакистану. Сiли в лiтак у Ташкенті, кулю взяли з собою в салон, бо боялися здавати її в багаж. Лiтак летить над Пакистаном, робить першу зупинку в Лахорi, де ми й мали вийти. А виходити треба було вже не через заднi багажнi дверi, а через переднi. Виявилось, що наша куля не проходить у дверi мiж салонами. Вийти нам треба було дуже швидко, але пояснити проблему персоналу ми не могли, бо ж мови у нас рiзнi. Врештi, ми якось вибралися з того лiтака майже перед самим його вiдльотом.
Та найкумеднiше було вiд час вистави. Оскiльки квитки коштували дорого, на гастролi поїхали тiльки одна актриса i я. Тож я виконував роль i освiтлювача, i звукорежисера. Фестивальнi сцени мiстилися у внутрiшнiх секторах стадiону. Не можна сказата, що там було багато свiтла, але цiлком достатньо для якихось спецефектiв — це з одного боку. А з iншого — була дуже щiльна фонограма. І от я пiд час вистави, працюючи зi свiтлом, задивляюся на красиву тiнь i в цей момент чую, що Лариса Кадирова спiває: ,,Не тааа фонограаамааа!” Я переляканий повертаюся назад i промотую потрiбний номер. І знову чую спiв: ,,Ще один номер вперееед!” Глядач, хвала Боговi, нічого не зрозумiв.
Приймали нас добре, зрозумiли майже все. Пiсля вистави йдемо ми до фестивального бюро, де бачимо директора феставалю, а вiн сидить такий задумливий. Тодi переводить погляд на нас i каже: ,,Генiально! Генiальнi краплi!” Найсильніше враження під час усього феставалю на нього справили саме наші кравлi.
