Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Заручини з театром

29 Квітня 2014

Дійство в церкві — явище звичайне для давніх часів


На центральній площі Амстердама (праворуч від королівського палацу) знаходиться базиліка XV століття, яка називається Нуве Керк, тобто Нова Церква. Мабуть, сама назва цієї пам’ятки пізньої неоготики визначає її біографію, характер, засіб існування з давнини до сьогодні. Вдень тут багато відвідувачів, крім оглядин самої будови, вони стають відвідувачами двох виставок водночас: перша демонструє картину Енді Уорхола «Таємна вечеря» — акрилова варіація на тему знаменитої фрески Леонардо да Вінчі. Христос сидить посередині столу, широко розвівши руки між двома таборами апостолів, ніби вже розіп’ятий їх суперечкою. У сусідстві з традиційними для церков сюжетами, під світлом, що пробивається з сьогодення крізь стародавні вітражі, в оточенні старовинного дерев’яного різьблення картина актуалізує заклик Христа до любові і біль за нездатність людства його почути.
Друга виставка представляє роздуми щодо лицарства засобами мультимедійного перформансу. В центрі альтанки, зовнішнє півколо якої прикрашене різьбленими колонами, поміщено металеву скульптуру препарованого лицаря — є шлем, лати на руках і ногах, а розсічений тулуб представляє пустоту. Якщо додати, що саме в цьому місці під час коронацій та шлюбних церемоній стоять члени королівської сім’ї (2002 року тут вінчалися спадкоємець престолу Нідерландів принц Оранський Віллем-Олександр та принцеса Максіма, що викликало протестні до монархії виступи, правда, набагато стриманіші за заворушення 1980 року, під час коронації королеви Беатрис), то символічний зміст фігури набуває декларативного характеру. До цього додають озвучені бойовими вигуками сцени лицарських двобоїв на екранах телевізорів, розміщених по зовнішньому півколу альтанки. Церковні сутінки, скрегіт металу, дихання боротьби не до першої крові, а за життя, представляють жорстокість тих далеких, овіяних романтикою часів. За епідемії холери бували й жорстокіші двобої без зброї. Два лицарі з’їдали водночас по брудному яблуку, й часто бувало, що святкувати перемогу залишалося нікому. Одне з нелюдяних випробувань на мужність полягало у вбивстві кішки із зав’язаними руками в обмеженому просторі. Кращі загризали жертву зубами. Отже, вислів «Чоловіків прикрашають шрами» походить з далекої давнини, а от насправді мужніми людей робить ставлення до смерті. Цю тему досліджує у знаній виставі «Препарати задубіння» (2005—2010 рр.) відомий бельгійський режисер-хореограф Ян Фабре. Роздуми про сенс життя і смерті, здається, є в кожному творі мистецтва. Розмірковуючи над цим, у мене складається враження, що кінець світу настане в той момент, коли Творець надасть логіку народження і смерті, саме такого приходу у цей світ, саме такого існування, коли стане ясно, чим по-справжньому ми необхідні, який наш неповторний внесок у безкінечну історію буття. Уявіть моє здивування, коли з’ясувалося, що ввечері вистава знаного перформера відбуватиметься саме у Нуве Керк. Режисер Фарбе наголошує: «Церква є духовним місцем, де життя одночасно відзначається і поступається в очікуванні іншого виміру. Моя творчість пронизана метаморфозами, боротьбою з визнанням факту смерті. Смерть — не кінцевий пункт призначення, а перехід до нового способу існування».
Справді, вистава про смерть виявилася одою життю. Катафалки з квітами виїжджають на простір перед вівтарем по килиму з кількох шарів квітів. Персонажі життя, діючі особи існування до того розкидають їх у пластиці, жестикуляції, відповідній до емблеми свого образу. Тут хворі та вояки, дівчата, атлети, жебраки, панство, фігури в мереживах і геть голі — вони стають скульптурами у клумбі цвітіння, яких вже зрізано з гілок життя. Сцени бійок, покаянь, церковних розспівів, брутальних лайок, ніби картинки буття або комікс існування, неспішним калейдоскопом формують маршований ритм сприйняття, такий природній і життю, і смерті. Врешті усі виявляються блазнями, із трун вилазять чи то вже примерзлі від небуття, чи ще п’яні від життєвих радощів чоловіки й жінки, злигаються і злигаються, ніби так вивільняється спрага життя. Запах квіткового компосту справді дурманить дуже швидко, легкі памороки, здається, з’являються у більшості глядачів, також пов’язуються з пригадуванням болісних втрат, сумних церемоній. У певний момент все застигає, майже зникає у темряві, і раптом потужне звучання органу, світло життя, що пробивається крізь вітражі, лине зі стелі.
Дійство у церкві — явище звичайне для давніх часів. Здається, православна церква, або як її називають в світі — ортодоксальна, про театральні світські початки геть забула. Економісти наводять докази того, що православні країни зазвичай бідніші в економічному вимірі, ніж католицькі. Політики поясняють політичний експансизм США традиційним для протестантства місіонерством (51,3% американців і більшість президентів — протестанти). Вплив релігії на світові процеси залишається доволі потужним.
В Україні темпи будування церковних приміщень вражаючі. Мікрорайони міст, маленькі села, дачні кооперативи, території лікарень і навіть учбових закладів стають освяченими сусідством з культовими спорудами. В цьому, безумовно, нема нічого поганого. Щоправда, інколи хочеться нагадати про величезний дефіцит будинків для безпритульних, невиліковно хворих, сиріт. Звичайно, трудитися в них складніше, ніж забезпечувати потреби слухняних прихожан. Але пам’ятаймо, що ці місця також дають змогу вірою і ділом прислужитися Богу.
І можливо, досвід старовинної церкви в Амстердамі підкріпить у комусь вже дозріле бачення, спонукає до плідних дій у мистецькому і релігійному осмисленні священного дару життя.

Наші партнери

Термінове оголошення:

Шановні глядачі! Повідомляємо, що вистава "Крюня" 30 і 31 березня та 21 квітня відміняється в зв'язку по стану здоров'я актора. Перепрошуємо за незручності!