Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

«Секс літньої ночі»

16 Серпня 2017

Враження київського театрала про дві краківські прем’єри

У  «Театрі Богатела» вистава з  такою назвою — «Секс літньої ночі» (за п’єсою та кіносценарієм Вуді Аллена, яка є парафразом відомим шекспірівським драматургічним дослідженням) — акцентує увагу не стільки на наслідках стану закоханості, скільки на його необхідності або навіть доречності у шлюбних стосунках. Були часи, коли новонароджені хлопчик і дівчинка ставали сім’єю за домовленістю батьків. Пізніше шляхетні аристократи були зобов’язані мати офіційного коханця чи коханку. Хтось до сьогодні стверджує переваги гарему; хтось знаходить щастя в шлюбі асексуальному, який не передбачає сексу навіть заради продовження роду людського.

Дія вистави відбувається на дачі, у передмісті, куди господар Ендрю — інвестиційний консультант і винахідник-аматор з дружиною-домогосподаркою Адріаною запрошують друзів: філософа Леопольда та його наречену Аріель — пані з дипломатичного дому. З нею Ендрю разом вчився в школі, де вони засвоїли перші уроки кохання. Найближчий друг Ендрю — лікар Максвелл — приїхав із медсестрою, трошки товстуватою, трошки незграбною, зовсім йому не до пари, але оскільки нікого більше не було під рукою, то для місячної ночі згодилася й вона. Після сніданку на веранді трішки сп’янілі від свіжого повітря і прохолодного шампанського всі вирушають на пікнік.

Сценограф У. Кзернік галявину, весь реквізит для обіду на траві, костюми акторів за модою столітньої давнини вирішує в стилі французьких імпресіоністів. Режисер Паве Айнер документально відтворює мізансцени з картин А. Ватто. Вся компанія, як діти, ганяється з сачками за метеликами, і таки до настання ночі наповнюється їхньою швидкоплинною красою, легкістю існування в момент кохання, відчаєм пристрасті, крила якої мало не спалює вогонь ночі, до якого невідворотно притягує лукаве місячне світло. Далі не має значення, чи бачили ви фільм В. Аллена «Сексуальна комедія в літню ніч», чи дивилися або читали шекспірівський «Сон літньої ночі», наперед стає зрозуміло, що жених-філософ закохається в незграбну медсестру; лікар-ловелас спробує звабити його наречену, та в неї прокинеться дівоча пристрасть до шкільного друга. Він хоч і винахідник, здатний морочити дружину, але засобу встояти від примари юнацького потягу не знаходить. Дружині-домогосподарці залишається лише вдавати з себе сліпоглухоніму, аби зберегти фльор благопристойності над нічним стриптизом почуттів, відчайдушним пірнанням у капкани пристрасті. Все відбувається доволі весело, сміх ситуативний, легко-анекдотичний, інколи — зло-іронічний, у вирішальних моментах стає викривально-жорстоким. У такі моменти тиша літньої ночі б’є по вухах, відгукується в серці й скрегоче в душі.

Розумієш, недарма товариш В. Ленін рекомендував І. Арманд навіть не намагатися в брошурі про пролетарське кохання відповідати на запитання, які поцілунки «чисті» — в шлюбі або поза ним.

Та й Дж. Олдрідж, якому не поталанило познайомитися з творчістю В. Аллена, цілком доречно зауважив: «Фрейд — філософ нашої емоційної кастрації, й у міру того, як вгасає кохання й починає домінувати секс, фрейдистське вчення стає виразником усіх наших емоційних драм».

У постановці п’єси С. Виспянського «Весілля» в «Старому театрі» ніби теж «все про кохання, все про любов». Щоправда, рівень спілкування з глядачем, особливо у виставах режисера Яна Клати, як завжди, дуже глибокий. У статті «Живемо — переживаємо театром» (див. «День» №37, 4 березня 2015 р.) газета писала про виставу «Старого театру» — «Огнем і мечем» — і вже доводила цю думку.

Про класика польської літератури класик польської режисури Л. Шиллер писав: «Виспянський — разюча наскрізь сучасна форма. Фотографія, яка стікає кров’ю. Монументальний реалізм».

Особливістю всього польського театру є глибока обізнаність глядача в класичній драматургії. Це кожній її постановці надає загостреності сприйняття сценічного прочитання.

Картузи свідків на краківському весіллі прикрашають пір’ям павича. За легендою, яку покладено в основу п’єси, Мрійниця Рахіль підмовляє молодих здійснити затверджений за народними повір’ями магічний акт — запросити на весілля духів: всіх, хто кому сниться. І, регочучи, молодиця кидає виклик ночі. Але жарт поступається місцем містерії. Перед кожним із глибини душі встає бачення його несвідомо заповітних дум. Старий Тетмаєр — бачить легендарного співака Верніхору, який вручає йому Золотий Ріг, велить послати гінця, скликати на ранок озброєний народ і чекати кінського тупоту з Кракова: починається велика Справа... Тетмаєр відправляє із Золотим Рогом Ясека, а сам засинає. І насилу згадують вранці — й він, й інші — про нічне бачення. Тим часом збираються з косами селяни, які відразу і беззаперечно повірили в близькість довгоочікуваної Справи. Заражені цією вірою, в жадобі дива, тремтливо й напружено прислухаються весільні гості, чи не чути тупоту, чи не їдуть з Кракова Верніхора і Архангел на чолі вогняного воїнства... Але замість Верніхори приїжджає розгублений Ясек: він втратив Золотий Ріг, погнавшись за пір’їнкою павича, яка злетіла з шапки.

Весільний танок стає символом єднання. Він має витягти й старого, й малого з небезпечного стану внутрішньої нерухомості. Виспянський-художник був учнем Матейка; як драматург, він портретував у неспішній дії архетипи польської нації. Навчання в паризьких імпресіоністів позначилося на наданні історичності персонажів позачасової узагальненості.

Ключовим рішенням нової постановки «Весілля» було запрошення режисером Я. Клатою групи чорного металу Raqe, яка створює справжню стіну звуку. Весільний танок стає рефреном, який, за словами режисера, щоразу має формувати запитання: історії польської войовничої гідності — це такий собі некрофолк, чи лише під впливом алкоголю ми здатні прийняти виклик?

Абсолютно твердо сприйняли актори театру виклик конкурсної комісії, яка на посаду головного режисера замість Я. Клати вибрала театрального критика М. Мікоса.

Вони вийшли після прем’єри на авансцену й заявили про рішення піти з театру зі своїм лідером. Сам Я. Клата не побоявся відкрито звинуватити в спробі розвалити ще один театр нинішнього міністра культури Польщі — П. Глинського. Контрактна система, яку нещодавно Законом України «Про форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури» (реєстр.№2669-д) ухвалено й у нашій країні, виявляє себе дуже по-різному. Десь її опанували як інструмент зовнішнього демократичного засобу досягнення потрібного результату.

У багатьох країнах Закон вдосконалюється у питаннях захисту мистецької особистості. До сьогодні історія театру пишеться іменами режисерів, акторів, сценографів, і тільки мистецька практика визначає законність мистецького лідерства, а не спокусливий демон керування культурою вдень чи вночі, зимою або влітку.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України

Наші партнери

Термінове оголошення:

Шановні глядачі! Повідомляємо, що вистава "Крюня" 30 і 31 березня та 21 квітня відміняється в зв'язку по стану здоров'я актора. Перепрошуємо за незручності!