Інтер’єри для Ібсена

Вистава «Примари» живе у двох сценічних просторах

Минулого року після десятилітньої перерви Україна знову заявила про свою участь у престижному Единбурзькому фестивалі, презентувавши антрепризну виставу режисера Поліни Медведєвої «Примари». Головні ролі у драмі Генріка Ібсена виконують Ірина Мельник та Олександр Бегма (Театр драми і комедії на лівому березі), Дмитро Завадський (Національний театр імені Івана Франка) та Гелена Сергутіна (Національний театр імені Лесі Українки). Оригінальна назва твору, який протягом своєї майже півторастолітньої історії мав чимало театральних версій, – «Привиди».

…Людина, що давно відійшла в інші світи, прирекла своїх удову, сина, товариша і позашлюбну доньку на довгі роки обману, розчарувань, зневіри та принижень… Єдиною, хто намагається протистояти цим аморальним, збоченим, викривленим законам життя, залишається Фру Алвінг. Але неймовірні зусилля цієї жінки і постійні спроби приспати власне сумління розбиваються на друзки – занадто потужним виявився вплив людини з минулого, примари, привида, який навіть після смерті залишився у своєму будинку, отруївши його повітря, здається, назавжди.

Ця глибока, чуттєва, «нервова» вистава має дві принципові особливості. По-перше, вона двомовна. Троє з чотирьох героїв говорять українською, Освальд (Олександр Бегма) – англійською. І цей нюанс не лише має своє пояснення у контексті вистави –  син Фру Алвінг повернувся додому із тривалого навчання за кордоном, де опанував іноземну настільки добре, що зараз йому комфортніше спілкуватися саме так, – але й переконує в тому, що мова не може стати на заваді сприйняття, якщо структура вистава вивірена до найменших деталей. Емоції Освальда настільки точно дублювали його ж слова, що про мовний бар’єр ніхто у залі навіть не згадав. До того ж, фінал, коли хлопець таки переходить на українську, був надзвичайно потужним, ефектним, наповненим, від чого попередня англійська у виставі із категорії «може бути» відразу ж перейшла у категорію «тільки так!»

По-друге, виставу грають у двох принципово різних просторах, в результаті чого  вона набуває нової виразності. Фестивальний варіант – «чорний квадрат», відсутність декорацій, коли історія максимально оголена, чесна, пронизлива. І варіант, який би я назвала домашнім, –  елегантний  інтер’єр театру «Сузір’я», де задіяні і безпосередньо глядачеві зала, і вишукані вітальні – в одній із них стоїть піаніно й глядачі крізь двері можуть бачити, як грає Освальд, – і підсобні приміщення, і сходи, звідки долинають голоси, і навіть балкон… Такий собі театральний варіант 3D, що дозволяє зробити наголос на понятті родинного гнізда, яке тут має величезне значення. А фото Ірини Мельник з її маленькою дитиною, що висить на стіні, не лише милий і зрозумілий аксесуар – схожі фотографії  є чи не в кожній домівці, але й уособлення того, якою щирою і неймовірно сильною була  любов Фру Алвінг до свого сина.

2 березня  у рамках фестивалю Pro.Act.Fest виставу «Примари» зіграють на сцені Центру Леся Курбаса. А після перегляду щиро раджу глядачам слідкувати за афішею театру «Сузір’я», принагідно не пропустити показ драми в інтер’єрах легендарного маєтку  Леоніда Родзянка і зрозуміти, настільки різною може бути одна і та ж постановка в залежності від простору.

Людмила Олтаржевська

Журналіст, театрознавець, театральний критик. Автор сотень публікацій про театр. Експерт всеукраїнського фестивалю-премії «ГРА».