Alt Text!
Київська Академічна Майстерня Театрального Мистецтва
Alt Text!
м. Київ. вул. Ярославів Вал 14-б

Жити яро

10 Січня 2019

Роздуми про національний характер, навіяні публікацією «Дня»

Кажуть, першими козаками-характерниками були жінки. Часто звали їх діви-поляниці.

Про жінок Київської Русі у «Повісті временних літ» читаємо: «Жони у них пашуть, будують хати і чоловічі подвиги здійснюють».

Особливо приємно кожному чоловікові, що слава жіноцтва українського не тільки ніколи не затьмарювала чоловічих чеснот, а з належною скромністю і достоїнством примножувала їх.

«Талант невдячності і вдячності» («День» № 51-52, 23-24 березня).

Історія про перейменування площі Толстого на площу Чикаленка — один із багатьох прикладів недолугих кроків до самоідентифікації та актів декомунізації, яка часто-густо проводиться комуністичними засобами.

Але невипадково, починаючи з роздумів про одну із складових людяності — вдячність, — публіцист завершує статтю закликом модернізувати національний характер.

Це насправді проблема такої важливості, гостроти і складності, що одне усвідомлення її значущості — це як на сонце дивитися без окулярів, не примружуючись. До речі, це радять робити щодня, аби зір тренувати.

Якщо ж прискіпливо вдивлятися у проблеми розвитку нашої країни, то дивним видається, чому так важко йде реформування в економічній, політичній сферах. Ми сміливо запозичуємо закордонний досвід, але він втілюється у життя набагато повільніше, ніж у авторів, якщо просто не всихає.

За моїми спостереженнями, більшість реформ головною метою мають обмеження зловживань. По-простому — крадіжок. Вони в результаті вдосконалюються, і реформа сама себе дискредитує. Наприклад — тендерні процедури. Усі ремонти доріг робляться тими, хто їх виграв. Гра в тендер — комедія з суворим обличчям, самі ж дороги «потрясають» щодня більше, довше і всіх, незалежно від престижності транспортного засобу. Тому що мета реформи хибна, принижуюча, провокує деструкцію порядності. Мистецтво режисури полягає у розкритті мотивів, які призводять до тих чи інших подій.

Один із потужних мотивів — криза інституту держави, яка усвідомлюється усім світом.

Справді розміри територій, захищеність або відсутність кордонів, піклування про освіту, здоров’я, старість уже не є ексклюзивно державними пріоритетами. Історична роль особистості — нині привілей і водночас випробування кожного землянина. Та ця обставина ще більше загострює увагу на специфічності мотивацій громад, єдностей, угрупувань.

Чесність їх дослідження може додати болю усвідомлення. Але, як казав Дж. Бруно: «Пошук істини — єдине достойне заняття для героя». У мене немає сумнівів у героїзмі нашого народу, і саме тому я приєднуюся до гучного заклику Л. Івшиної «модернізувати національний характер». Недарма ж у південних слов’ян грізну жіночу богиню називали Громовицею.

З чого починати? Як не мене — з якості розвитку культури. Три риси нашого характеру, які за століття поневолень і тисків набули характеру інстинктів виживання, це — «інстинкт відстороненості від держави», «інстинкт не договорювання правди» та «інстинкт історичного очікування».

У жанрі народної мудрості це звучить лірично: «Моя хата з краю», самокритично: «Хохол каже мало-мало, а в коморі сало-сало», філософськи: «Якось буде, бо ж ніколи не було так, щоб ніяк не було».

В якості розвитку культури, як і в якості будь-чого, нема дрібниць. Сьогодні реформується освіта. Мені здається найважливішім було б введення обов’язкового володіння музичним (на вибір дитини) інструментом, а не займатися музичним вихованням взагалі. А яка сила в хоровому співі!

«Рани від меча гояться швидше, ніж рани від слова», — казав великий комедіограф П. Кальдерон. «Міжнародний день людей похилого віку» — вслухайтеся — «похилого віку». Вітаючи ветеранів сцени з цим святом, я не наважився це вимовити. Чи не точніше було б сказати — «людей поважного віку». Повага до старості — це теж складова якості культури.

На «Громадському» (!!!) телебаченні з’явилася програма, (вибачте, шановні читачі, але це цитата) під назвою «Звіздець». Не наважуюся похідним від цього слова епітетом назвати тих, хто демократію розуміє, як безкультур’я, і допускає подібне в ефірі.

Тисячу років тому Конфуцій закликав: «Уперед — до пращурів!» Виховання самоповаги через пізнання родосвіту і родоводу, через відкриття радості причетності до одкровень велетнів нашої культури, через позитивний досвід попередніх втілень незалежного духу нашого народу має відбуватися під музику внутрішнього підйому. Всеукраїнський формат натхнення, звичайно, викликатиме спроби окислення певною часткою середовища.

Чому так легко наша журналістика повелася на американські засоби привернення уваги скандалами, катастрофами, бідами людськими. Анонси теленовин більше воліють смакувати жорстокість матерів, ніж радіти народжуваності.

Так, для нас усіх нині найболючішою є тема війни. Та хіба крім страшних втрат вона не дає нам досвіду виживання, прикладів щоденного героїзму, віри в нашу перемогу?! Де про це у вістях із фронту?

Страшна трагедія у розважальному центрі в Росії. Наше співчуття — вияв людяності, доказ якості культури, вищої за політичні збочення. Григорій Сковорода повчав: «Сини віку мудріші від синів дня». Та хіба менш важливим було рішення мера Києва терміново провести перевірку безпечності усіх громадських заходів? У кожній біді важливо знайти, чого вона вчить. Федір Достоєвський закликав «у стражданні побачити радість». Так само, як завжди варто задумуватися, що в поганому є хороше і як його употужнити. Дуже тішуся культурі тих, хто за власною волею прибирє ліси, парки. Взагалі, певен, що з часом ми сформуємо українське світосприйняття як всюдисущно екологічне і станемо хай не найбагатшою країною в світі, хоча це якраз найпряміший шлях до цього, але найекологічнішою державою в світі, бо екологія — це рівноповажність до усього сущого на нашій планеті і поза її межами.

Висота роздумів ніколи не заважає приземленості засобів їх здійснення. Чому б, доки ще не дозріло розуміння необхідності сортувати сміття, не повернути закладну ціну скляного і поліетиленового посуду? Треба терміново позбуватися, наскільки це можливо, поліетиленового упакування. Такого досвіду в різних країнах повно.

Немає дрібниць у якості культури. Ті, хто не прогулюється нерегульованими пішохідними переходами, а долає їх у діловому темпі, й середовище береже від вихлопних газів, і демонструє екологічні стосунки городян.

Якість культури визначається також здатністю, бажанням, розумінням необхідності за неї боротися.

І хай ця боротьба вияскравить достойників нашої культури. Лариса Івшина пише: «Знайдіть одну достойну людину і показуйте її по телевізору як раритет. Скажіть: ось такими мають бути люди в принципі. Бо інакше будуть думати, що ця порода зникла»...

Свого часу казали, що якби був живий Лев Толстой, то Перша світова війна не почалася би. Мабуть, це перебільшення. А от те, що треба мати людей, перед якими було б соромно, це точно. Таким для мене був Любомир Гузар.

Психологами доведено, що мотивації виникають з успіхом. Про це варто пам’ятати усім. Усім треба тренувати своє дихання на довгу дистанцію. Щастя — це не знання, а розуміння свого майбутнього.

Аби його досягти, треба жити яро.

 

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України

Наші партнери

Термінове оголошення:

Шановні глядачі! Повідомляємо, що вистава "Крюня" 30 і 31 березня та 21 квітня відміняється в зв'язку по стану здоров'я актора. Перепрошуємо за незручності!